09.10.2018

Гендерна рівність

Гендерна політика-це політика захисту прав чоловіків та жінок, політика прав і створення рівних прав можливостей для реалізації в соціумі чоловіків і жінок.

Під гендерною рівністю розуміються «рівні можливості самореалізації жінок і чоловіків, гарантії дотримання прав і свобод з урахуванням особливостей статей, взаємні обов’язки та спільна відповідальність в процесі життєдіяльності».

Гендерна рівність передбачає суспільство, в якому і жінки, і чоловіки володіють рівними можливостями, правами та обов’язками в усіх сферах життя. Рівність між жінками та чоловіками – це коли представники обох статей можуть на рівних мати доступ до освіти і охорони здоров’я, управління і влади, мають рівні можливості досягти фінансової незалежності, працюючи на когось або керуючи власним бізнесом, реалізації своїх особистісних та професійних потреб та інтересів. Критичним аспектом у досягненні гендерної рівності є наділення жінок повноваженнями і більш широкими можливостями в різних сферах розвитку суспільства, а також залучення чоловіків до процесу досягнення гендерної рівності.

Ролі, які жінки і чоловіки грають у суспільстві, лише в дуже невеликій мірі визначені біологічно, і значною – соціально. Вони постійно змінюються. Хоча, обумовлені культурою або релігією, ці ролі різняться, залежно від географічного знаходження та від тимчасових змін.

Головним міжнародним документом у сфері гендерної рівності є Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Цей документ є єдиним комплексним міжнародним документом універсального характеру, зобов’язуючим держави гарантувати дотримання прав жінок і боротися з дискримінацією щодо жінок у таких областях як освіта, трудова сфера, охорона здоров’я, сімейна політика, фінансова, законодавча і соціально-політична сфери.

Гендерна рівність є принципом політико-правового статусу людини в державі. Її складовими є: рівні права жінки та чоловіка; рівні свободи жінки та чоловіка; рівні обов’язки жінки та чоловіка; врахування особливостей (фізіологічних, психологічних тощо) статей у політико-правовому регулюванні; система засобів гарантування рівності статей в державі.

До числа принципово важливих методологічних проблем тут слід віднести співвідношення понять «рівності» і «відмінності» статей.

Історично склалось так, що розуміння відмінностей між жінками та чоловіками призвело до нерівності майнових та немайнових прав і дискримінації жінок. Тому проголошення принципу формальної рівності, як необхідної умови подолання соціальної нерівності, було історично прогресивним та необхідним етапом. Проте принцип формальної рівності (іншими словами – гендерно нейтральний) зазнав критики, бо він не враховує і не вважає за доцільне враховувати результати такого правового регулювання, яке фактично призводить до нерівності. Найбільш прийнятним з точки зору сучасної гендерної теорії є тлумачення принципу рівності з урахуванням гендерних особливостей, що визначає соціальні і статеві відмінності між жінками і чоловіками. Цей підхід наголошує на необхідності використання юридичних механізмів з метою вирівнювання соціально-економічних і політичних статусів чоловіків і жінок. Для цього можуть бути застосовані спеціальні правові заходи, зокрема система преференцій у вигляді квот або інших соціальних практик, які сприяють ліквідації перешкод, що блокують можливості жінок входити в суспільні інституції на тих самих засадах, що і чоловіки. Вони покликані вирівнювати становище жінок і чоловіків на ринку праці, зменшувати нерівність представництва жінок на вищих щаблях професійної кар’єри, в органах влади та інші статусні дисбаланси.

Встановлення  гендерної рівності  передбачає подолання гендерних стереотипів суспільства.

Під гендерним стереотипом розуміють культурно і соціально обумовлений набір уявлень (переконань, думок, суджень) про якості, ознаки, норми поведінки, які властиві «справжнім» чоловікам і жінкам. Гендерні стереотипи будуються за принципом «бінарної опозиції»: те, що приписується чоловікам, заперечується за жінками. Одним і тим же діям, якостям та ознакам даються різні оцінки в залежності від статі. Наприклад, сказати жінці, що у неї «чоловічий розум» – це зробити комплімент; але сказати чоловікові, що у нього «жіночий характер» – це означає образити його.

Стереотипи дуже стійкі. Вони знаходять свій вияв в усіх сферах життя людини: її свідомості, манері спілкування та взаємодії з іншими членами групи та суспільства в цілому. На сучасному етапі гендерні стереотипи як у суспільній свідомості, так і у практиці трансформувались у цінності та сформували образи маскулінності та фемінності. Вони стали нормою поведінки, свого роду приписом. Це призвело до того, що відбулось закріплення домінування чоловіків, дискримінаційних практик як до жінок, так і до чоловків (в різних сферах суспільного життя); оформились статусні характеристики осіб різних статей.

 Існуючі гендерні стереотипи можна розділити на кілька груп.

До першої групи відносять стереотипи маскулінності-фемінінності. Маскулінність розглядається як «активно-творче начало» і, відповідно, такі риси, як: активність, агресивність, впевненість у собі, здатність до лідерства, домінантність, логічне мислення. Фемінності приписується «пасивно-репродуктивна роль», що виявляється у наступних рисах: залежність, низька самооцінка, турботливість, емоційність. Фемінні та маскулінні ознаки протиставляються та розглядаються як взаємодоповнюючі.

Друга група гендерних стереотипів пов’язана з уявленнями про розподіл професійних та сімейних ролей між жінками і чоловіками. Причому жінці відводиться роль домогосподарки, самою значною для неї є соціальна роль матері, відповідно її завдання – народження дітей, догляд за будинком та налагодження внутрішньо сімейних взаємин. Таким чином, жінка опиняється у приватній сфері, в той час як чоловік знаходиться у публічній. Чоловікам приписується активність у громадському житті, професійний успіх, відповідальність за забезпечення сім’ї.

Третя група гендерних стереотипів зумовлена специфікою праці. Жіноча праця, відповідно до стереотипних уявлень, має носити виконавський, обслуговуючий характер. Тому, жінки працюють у сфері торгівлі, охорони здоров’я, освіти. Чоловікам відводиться творча та керівна робота.

До позитивних аспектів дії гендерних стереотипів можна віднести підтримку міжособистісної та міжгрупової співпраці та взаєморозуміння. Негативний аспект полягає у тому, що вони можуть часто заважають самореалізації чоловіків і жінок, виступають бар’єрами для розвитку індивідуальності, коли певні якості особистості не відповідають певному статево-рольовому стереотипу.

Формування таких стереотипів, а отже віднесення до того чи іншого гендера обумовлене пануючими в даному суспільстві гендерними установками.

Можна виділити два основних типи таких установок – патріархальні і феміністські. Для  патріархальних установок характерні наступні особливості: переконання, що в суспільних і сімейних відносинах має існувати жорсткий розподіл чоловічих і жіночих ролей; погляд, згідно з яким чоловікові належить провідна, активна роль у сім’ї і суспільстві, а жінці – підпорядкована, пасивна; переконання, що життєві цінності жінок і чоловіків різні: сім’я і кохання – основні цінності для жінок; справа, робота, самореалізація поза сім’єю – цінності чоловіків; віддання переваги сімейним відносинам, в яких чоловік є главою сім’ї, вносить основний вклад в бюджет сім’ї; приписування жінці в якості головної її ролі в суспільстві – ролі матері, тобто поведінки, пов’язаної з народженням і вихованням дітей.

Феміністські установки свідомості включають в себе такі аспекти: засудження використання біологічних статевих відмінностей для впровадження жорстко закріпленого, підпорядкованого становища жінки в сім’ї і суспільстві; несприйняття існування в сім’ї і суспільстві строго закріплених чоловічих і жіночих ролей; засудження розподілу сфер суспільного життя на чоловічі і жіночі; прийняття образу жінки (гендерного ідеалу), головними рисами якого є енергійність, активність, впевненість у собі, прагнення до свободи і незалежності, діяльність у різних сферах суспільного життя; погляд на виховання дітей, за яким суспільство повинно максимально прагнути до рівної участі батьків і матерів у житті дитини; несприйняття подвійних стандартів у суспільній моралі в оцінці поведінки чоловіків і жінок у різних сферах життя.

Гендерна ідентичність передбачає усвідомлення себе пов’язаним з соціокультурними визначеннями мужності і жіночності. Аналогічно тлумачить «статеву ідентичність» С. Ушакін, визначаючи її як «відображення не стільки ролі суспільства у визначенні статевих параметрів індивіда, скільки здатність (або нездатність) індивіда обмежити себе рамками моделей, запропонованих йому для самоідентифікації». Сказане допускає можливість різних варіантів фемінності та маскулінності, в тому числі й таких, що не збігаються з біологічною статтю.

Гендерна ідентичність пов’язана з уявленнями людей про своє соціокультурне поле – чи відчувають вони себе дійсно чоловіком або жінкою. Усвідомлення своєї статі не завжди відповідає біологічній статі індивіда. Самоідентифікація являє собою не просто індивідуальне встановлення статевої ідентичності, а свідомий акт виявлення та утвердження власної позиції в системі гендерних відносин.

Ш. Берн виділяє чотири стадії становлення гендерної ідентичності: гендерну ідентифікацію (віднесення дитиною себе до тієї чи іншої статі); гендерну константність (розуміння, що гендер постійний і змінити його не можна); диференційне наслідування (бажання бути найкращим хлопчиком чи найкращою дівчинкою); гендерну саморегуляцію (дитина сама починає контролювати свою поведінку, використовуючи санкції, які вона вживає до самої себе).