08.11.2013

Легендарний, любимий народом


11 листопада виповнилося б 90 років Всеволоду Вікторовичу Кудрявцеву

Кудрявцев Всеволод Вікторович (11.11.1923 – 13.06.2002) – Герой Соціалістичної Праці, нагороджений трьома орденами Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденами Вітчизняної війни І і ІІ ступенів, Червоної Зірки, Олександра Невского, двома медалями „За відвагу”, грамотою „За відвагу в штиковій атаці”, орденом Жовтневої революції, ювілейними медалями, грамотами.

У шестидесяті роки минулого століття редактор обласної газети „Комсомольська іскра” Борис Дерев`янко звернувся до голови колгоспу ім.Дзержинського В.В.Кудрявцева з дещо незвичайним проханням: „Прошу працевлаштувати в Овідіополі молодого перспективного тренера – буде корисним Овідіополю”.

На прийомі у Всеволода Вікторовича я розповів про свою роботу. А також про те, що спортивний комплекс, зведений разом з учнями Роздільнянської школи, без сучасного спортзалу (а в Овідіопольській школі №1 того року саме закінчували будівництво спортзалу) не давав мені можливості здійснювати тренерські задуми. Щоправда Роздільнянський районний та Одеський обласний відділи освіти не давали згоди на моє переведення до Овідіополя, хоч я звертався неодноразово. Уважно вислухавши, Всеволод Вікторович сказав: „У працевлаштуванні я допоможу, та знайте: бути овідіопольцем – почесно і відповідально”.

Ці слова я запам’ятав на все життя. Лист за підписом Героя Соціалістичної Праці до обласного відділу освіти вирішив мою подальшу долю. В Овідіополі я зміг здійснити професійну мрію життя, знайшов свою любов, і щастя, і визнання. Тому в день народження Всеволода Вікторовича ми з дружиною приходимо на його могилу, щоб вклонитися, покласти квіти людині, яка вплинула на нашу долю.

Взагалі душевний неспокій, любов до людей Всеволода Вікторовича визначили життя багатьох овідіопольців, цілого покоління. Я б сказав, що час Кудрявцева – це епоха в історії Овідіополя.

Це була багатогранна діяльність незвичайної особистості, самородка, який віддав себе всього служінню народу, залишивши по собі пам’ять своїми справами. Глибокі почуття любові, поваги та гордості відчував у розмовах з людьми, котрі знали його. При підготовці матеріалу я скористався спогадами тих, хто працював з ним по кілька десятків років: головного інженера колгоспу Марка Зіновійовича Каменецького, головного зоотехніка Галини Іванівни Вахтіної, головного бухгалтера Григорія Йосиповича Іванченка, агронома-бригадира Бориса Михайловича Назарова, вірної дружини Антоніни Павлівни Кудрявцевої, завідуючого молочнотоварною фермою Анатолія Миколайовича Гоцаценка, голови профспілки та начальника відділу кадрів колгоспу Михайла Олександровича Сеїна та багатьох інших…

У 18 років, у грізному 41-му році В.В.Кудрявцев – доброволець, командир роти розвідників, учасник численних рейдів у тилу ворога; на особистому рахунку роти 37 „язиків”, серед яких були фельдфебелі, лейтенанти і навіть майор. Повернувся з війни старшим лейтенантом із шістьма бойовими орденами. „Не було страшно?” – запитували друзі у нього. Всеволод Вікторович відповідав: „Не страшно”. Дуже холодно було в Підмосков`ї при обороні Москви, невимовно тяжко долалися багатокілометрові рейди в тил ворога. Та йти треба було, треба - для Батьківщини. Це коротке слово було головним рушієм життя Всеволода Вікторовича. Він був духовно сильною людиною, дійсно Героєм, належав до особливого покоління, на яке випали найтяжчі випробування. Велика Вітчизняна війна, відбудова зруйнованого господарства – він з честю витримав все.

23 лютого 1953 року В.В.Кудрявцева обрали головою колгоспу, в якому було 25 корів, 25 коней, 12 свиней. В 1987 році перед виходом Кудрявцева на  пенсію в господарстві було 2140 дійних корів, кращі з яких давали 6-8 тисяч кілограмів молока на рік. Колгосп мав статус і племзавод, а також 4000 голів іншої рогатої худоби, 2500 свиней, 65 тисяч курей, 205 коней, 180 тракторів, 205 автомобілів різних марок.

Господарство було показовим, тут проводилися семінари республіканського рівня, про нього писали всесоюзні та всеукраїнські газети, колгосп ім.Дзержинського – постійний учасник Виставки досягнень народного господарства СРСР, нагороджений орденом Дружби народів. Частими гостями тут були іноземці. За рік доводилось приймати більше 20 делегацій. Приїжджали знайомитися з господарством секретар ЦК КПРС з сільського господарства Михайло Горбачов, перший секретар ЦК Компартії України Володимир Щербицький, знаний хлібороб Макар Посмітний і навіть король Непалу.

Успіхи господарства були досягнуті завдяки самовідданій праці колгоспників, спеціалістів, які були професіоналами найвищого рівня. Підготовка та виховання кадрів були серед основних принципів роботи цього мудрого керівника, козирними картами Всеволода Вікторовича. Чого тільки був вартий бригадир-агроном Василь Тимофійович Собко. Його називали генієм землеробства, їздили до нього навіть професори за порадою. Збереглись такі спогади: для доброї схожості насіння овочів та баштану потрібна певна температура грунту, так ось Василь Тимофійович точно встановлював її, лягаючи животом на землю.

Всеволод Вікторович - людина незвичайної мужності, який ходив у штикову атаку і дивом залишився живим (серце від кулі захистив орден на гімнастерці). Втім з такою звитягою виходив і на колгоспні поля. Маючи тяжкі поранення, працював поруч з колгоспниками в гарячу пору на просапці. Пов`язка спадала з його пораненого ока, люди жаліли фронтовика, пропонували допомогу, але він не допускав жодного послаблення.

А ще Всеволода Вікторовича знали як людину слова, принципову, вимогливу, і в той час він любив людей, які відповідали взаємністю. Через власне серце пропускав він всі болі і потреби людини. Обов’язково відгукувався на них, ніхто не залишався у нього без уваги. Був доступний для людей. Прийомні години для людей у нього були і в конторі, і в полі, при будь-якій зустрічі. Заяви чи інші письмові звернення він бувало підписував на капоті машини, чи на своїх колінах, або на іншому зручному місці. Люди гордились своїм лідером.

Колгоспники будували власне житло, всім забудовникам надавалась допомога фінансова і будівельними матеріалами. За часів Кудрявцева з`явились будинки і вулиці Пушкінська та Туполєва. Не лише люди йшли до нього за порадою, і він теж умів дослухатись до порад інших. Багато хто ставився до нього, як до рідного батька, як до людини високого авторитету люди йшли до нього з надією на вирішення сімейних, особистих питань, минаючи офіційні інстанції. Саме він багато проблемних сімей зробив щасливими.

Зустрів якось на гармані літню колгоспницю, яка сказала: „Кудрявцев – найдорожчий подарунок Овідіополю від Бога”. Потім такі високі слова мені доводилося чути і від інших людей. Односельці його любили, пишалися ним, тричі обирали депутатом обласної ради.

А ще за ініціативою В.В.Кудрявцева на колгоспні кошти в Овідіополі побудовані: поліклініка, школа №2, два корпуси школи №1, Палац культури, меморіал на честь загиблих земляків. На будівництво районної лікарні колгосп виділив 1 мільон 125 тисяч радянських рублів. 1 мільон 890 тисяч рублів, які на той час дорівнювали доларовому еквіваленту, наведені цифри, я записав ще зі слів самого Всеволода Вікторовича. Цифри він беріг у пам’яті, а в душі – любов до людей та Овідіополя.

Всеволод Вікторович був прекрасним сім’янином. Не можу не сказати про те, що подружня пара – Антоніна Павлівна та Всеволод Вікторович – запам’ятались багатьом землякам своїм коханням. Були завжди разом, жили дружно й щасливо, як однодумці, всі 56 років.

В.В.Кудрявцев був не тільки талановитим керівником але й шанувальником і знавцем, любителем футболу, гандболу і художньої самодіяльності.

Його дітищем, предметом особливої ​​любові була колгоспна футбольна команда „Дзержинець”, яку він підтримував більше тридцяти років. Команда завжди відрізнялася найкрасивішою формою, за якою до київського клубу "Динамо" їздив капітан команди Анатолій Гоцаценко. Голова колгоспу контролював склад і поповнення команди, допомагав гравцям у працевлаштуванні, сприяв будівництву стадіону.

В.В.Кудрявцев приходив на футбольні матчі як на свято. Присутність Героя Соціалістичної Праці на стадіонах викликала у гравців команди, гостей добру заздрість, а у гравців його улюбленої команди намагання грати ще краще, що позначалося на результатах. Найбільш успішними були сезони 1980-1982 років. Команда під керівництвом тренера Олександра Зінченка двічі вигравала першість області та п'ять разів ставала її призером, тричі завоювала кубок області. У змаганнях першості України серед сільських команд в місті Генічеськ зайняли третє місце.

За ініціативою Всеволода Віктровича Кудрявцева у 1983 році був створений самодіяльний народний хор "Райдуга" при Будинку культури, директором якого був Олександр Григорович Лазаренко. Очолив хор заслужений працівник культури України Микола Гаврилович Польовий. Постійний склад хору близько 40 осіб (вчителя, медпрацівники, працівники сільського господарства, підприємці, пенсіонери), в його репертуарі народні пісні та сучасних авторів. Хор - лауреат Всеукраїнського фестивалю "Байда", міжнародного фестивалю хорової музики в м.Сопот (Польща) має на рахунку майже 500 виступів та концертів.

Саме при В.В.Кудрявцеві почалася історія всесоюзних, а згодом міжнародних турнірів на приз дворазової олімпійської чемпіонки Тетяни Макарець. Турнір, на думку багатьох тренерів, був одним із найпопулярніших у країні. Тисячі глядачів захоплювалися гандбольними змаганнями – святами, а серед них завжди був присутній Всеволод Вікторович.

Свого часу я просив столичних тренерів: «В Овідіополі хороша команда, талановиті діти, запросіть нас на турнір». У відповідь чув: "А є таке місто на мапі - Овідіополь?". Пройшли роки, і з'явився Овідіополь на всесвітній спортивній карті. Борис Дерев'янко писав: "Овідіополь подарував світові зірку гандболу Тетяну Макарець, і маленьке місто на півдні України стало відоме всьому спортивному світові»…

Над нами літає дух історії, який закликає не забувати синів своїх, котрі віддали душу і серце, розум і сили для загального процвітання.

Всеволод Вікторович зіграв особливу роль в історії нашого краю. Він був і він є. Його добрі справи залишилися з нами.

В.Бондаренко, заслужений тренер України.