СНІД! Реальність, а не страшний сон.

 

 В усі часи людство зазнавало величезних втрат не лише через війни, а й у зв’язку з епідеміями. Перші письмові згадки про них трапляються ще у Геродота. Він описав поширення прокази у Персії у 5-6 ст. до н. е. Звичайно, з розвитком медицини деякі хвороби вдалося подолати, проте деякі й досі нагадують про себе, забираючи тисячі життів щороку. В кінці  ХХ століття людство постало перед новою хворобою, яка переросла в епідемію. Її назва – СНІД. На сьогоднішній день в світі, мабуть, не залишилося людини, якій не було б відомо про те, що собою являє ВІЛ-інфекція та СНІД. ВІЛ (вірус імунодефіциту людини) є збудником ВІЛ-інфекції. СНІД (синдром набутого імунодефіциту) – це кінцева стадія ВІЛ-інфекції, при якій ураження імунної системи людини доходить до такого рівня, що вона виявляється не в змозі чинити опір будь-яким видам інфекції. Прогресуючи, ВІЛ вражає все більше число імунних клітин. Будь-яка інфекція, навіть сама незначна, може викликати важке захворювання і, навіть, призвести до смерті. Найстрашніше те, що хвороба може не проявляти себе роками і людина живе не підозрюючи, що хвора.

Зусиллями державних і недержавних організацій уже багато зроблено для подолання епідемії ВІЛ/СНІДу. Так, сьогодні в Україні вже стала доступною антиретровірусна терапія (АРВ-терапія), яка хоч і не виліковує від ВІЛ-інфекції, але значно покращує стан життя ВІЛ-інфікованих на стадії СНІДу. Проводиться широка профілактична робота щодо зменшення шкоди серед споживачів ін'єкційних наркотиків. Також, проводиться інформаційна кампанія спрямована на підвищення рівня обізнаності населення щодо шляхів передачі ВІЛ і зміну негативного ставлення до ВІЛ-інфікованих. Проте, не зважаючи на всі зусилля більшість ВІЛ-інфікованих людей залишаються досить ізольованими від суспільства і бояться повідомити свій діагноз навіть батькам.

Одного разу під час вуличної акції, яка була спрямована на профілактику ВІЛ-інфекції, було проведено опитування перехожих. Одне із запитань звучало так: «Чи знаєте Ви шляхи передачі ВІЛ?». Більшість опитаних називали три основних шляхи передачі: статевий шлях, через кров та від матері до дитини. Також, всі опитані погодилися, що люди, які живуть з ВІЛ не повинні ізолювати себе, вони мають право на освіту, роботу та повноцінне лікування. Але, коли прозвучало запитання: «Якщо Ви знаєте, що ВІЛ-інфікована людина працює поряд з Вами, лежить в одній палаті у лікарні чи живе по-сусідству, як Ви поставитесь до неї?», деякі з «позитивно» налаштованих опитуваних змінили своє ставлення і сказали, що не хотіли б опинитися з ВІЛ-позитивним хворим поряд в наведених ситуаціях. Це опитування показало, що стикнутися віч-на-віч з проблемою готовий не кожен. Ніхто не змінює місця проживання, якщо сусід хворіє на грип, але виїхати, через ВІЛ-інфікованого сусіда, готові 10% опитаних. Людей лякає страшний діагноз і вони хочуть втікти від хвороби подалі. Більша частина населення боїться спілкуватися з такими людьми, забуваючи чи не знаючи, що СНІДом не можна заразитися: при поцілунках, рукостисканнях, обіймах; знаходячись із ВІЛ-інфікованим в одному приміщенні; користуючись спільним душем, туалетом, басейном; через продукти харчування, предмети домашнього побуту; через комах.

Світ об’єднав свої зусилля у боротьбі зі страшною хворобою. І сподіваємося, що прийде час, коли люди будуть згадувати ВІЛ, лише як страшний сон.

 

 

Овідіопольський

районний центр соціальних

служб для сім’ї, дітей та молоді