Історія району

Oвідіополь – селище міського типу, центр однойменного району. Розташований він на лівому березі Дністровського лиману, за 18 км від впадіння річки Дністер у Чорне море, та за 40 км від м. Одеси. Через Овідіополь пролягає автомобільний шлях Одеса-Ізмаїл. На сьогодні в селищі міського типу проживає більш як 11920 чоловік. 

На території сучасного Овідіополя люди жили з давніх часів. Тут виявлено залишки стародавніх поселень: два з них існували в скіфські часи (ІV-ІІІ ст. до н.е.), два в сарматські часи (ІІ – ІІІ ст. н.е.), а на двох останніх знайдено рештки черняхівської культури (ІІІ-V ст. н.е.). 

Овідіополь виник на місці турецького поселення Аджидер, яке з'явилось приблизно у другій половині ХVІІІ століття та було створене з метою контролю над експортом зерна між головними центрами його зберігання і перевезення в Стамбул -адміністраціями фортець Бендер і Акермана. Аджидер був великим центром оптової експортної торгівлі зерном (пшеницею і ячменем) місцевого виробництва. В ньому проживали багаточисленні купці і перекупщики та була розвинута відповідна інфраструктура - численні причали та склади -магазини, в яких зберігалось очищене зерно. Крім цього в Стамбул експортували овець, масло, мед і т.д. Місто не мало для турків принципово стратегічного значення, у відмінності від свого старшого сусіда Акермана.

В серпні 1770 року на Аджидер напали запорожці, вони взяли чималу здобич, а саме місто спалили. Потім козаки відійшли на Куяльник, а турки повернулись в Аджидер. Повернувшись на Дністер козаки відігнали їх. У зв'язку з переходом бурджакських мурз на бік Російської імперії, за переміщенням ногайців у Аджидера стежили 100 донських козаків. Відповідно до мирного договору між Російською і Османською імперіями від 10.07.1774 року Аджидер знову відійшов до турків. 

В ході другої російсько-турецької війни 1787-1791 рр. в Аджидері стояли спочатку донські козаки, а з січня 1791 року  - козаки Чорноморського війська. В травні 1792 року тут знаходився Алексопольський піхотний полк до якого на початку 1793 року приєднався Троїцький піхотний полк. 

 21 вересня 1792 року почалися земляні роботи по закладенні фортеці, щоб захищати вхід у Дністер з Чорного моря і спорудити гавань на Дністровському лимані. Фортеця була форпостом, звідки припинялись турецькі напади на Очаків і Миколаїв, а також проміжним складом вантажів між Дністром і Одесою. Mісце для заснування фортеці обирав видатний російський полководець Суворов О.В. Будував фортецю інженер-капітан Рестер під керівництвом генерала де Волана.

Після офіційного входження Буго-Дністровського межиріччя до складу Російської імперії, імператриця Катерина ІІ в свому указі від 26.01.1792 року наказала наміснику В. В. Каховському розділити місцевість та визначити розміщення населених пунктів. Намісник вирішив, що одне з таких міст буде на місці, де раніше існував османський Аджидер. Так в грудні 1793 року в Аджидері вже було відзначено 66 дворів, в яких проживало 265 жителів. Кількість населення у нововідбудованому місті швидко збільшувалась.

У 1795 році за указом Російської імператриці Катерини ІІ, на честь давньоримського поета Публія Овідія Назона, який нібито під час свого заслання перебував у даній місцевості, місто було названо Овідіополем. 


З тих часів Овідіополь значно розрісся, розширився. Життя його дуже змінилося. Особливо вплинуло на це народження незалежної української держави:

  • зроблені перші кроки приватизації;
  • відкрито приватні магазини, бари;
  • організовано перші фермерські господарства;
  • зареєстровано понад 398 юридичних і 580 фізичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю

В селищі також за різні часи збудовані 4 пам'ятники і 3 погруддя. А саме – пам'ятник Овідію, на честь якого був названий Овідіополь(він знаходиться в живописному куточку на березі Дністровського лиману), пам'ятники воїнам, які загинули при звільнені Овідіополя від німецько-фашистських загарбників; В центрі селища пам'ятники В.І. Леніну, погруддя Ф. Дзержинського, який, до речі, особисто був в Овідіополі. Ф.Є. Дзержинський, будучи тоді наркомшляхом РРФСР і України, головою Всеросійської надзвичайної комісії, відвідав Овідіополь у червні 1921 року. Пізніше на базі господарства, до якого він завітав, було створено колгосп імені Дзержинського. А ще є два погруддя корінному овідіопольцю, Герою Радянського Союзу П. Вертелецькому, які розташовані біля загальноосвітніх шкіл №№ 1 та 2. 

Не минуло Овідіопольщину і лихо голодомору 1932-1933рр. і "великого терору" 1933-1937рр. За 1939 рік 70 передовиків сільськогосподарського виробництва стали учасниками виставки досягнень народного господарства. 

На кінець 30-х років район покращав, поліпшився благоустрій його населених пунктів. Закінчилася електрифікація і радіофікація райцентру.Електрифікація району була проведена після війни.Зростання обсягу торгівлі свідчить про підвищення добробуту людей. Відбулись позитивні зміни в культурному рівні жителів. 

На лютий 1940 року в районі діяли 28 шкіл, в кожному селі відкрилися клуби. Зміцненню здоров'я людей сприяла спортивна база, проведено 10 воєнізованих походів. 

Особливістю воєнних дій для Овідіопольщини було те, що тут наступ вели не тільки війська Німеччини, а й їх союзників - румунської армії.Овідіопольський район було звільнено після запеклих дводенних боїв 13 квітня 1944 року. 

За роки війни була підірвана матеріальна база промислового і сільськогосподарського виробництва, багато людей втратили житло.На листопад 1946 року в районі в основному були відбудовані господарства, радгоспи, МТС, збудована машинотракторна майстерня,млини. Особлива увага приділялася відбудові культурно-освітніх закладів, шкіл. 

Колгоспи Овідіопольщини за 1953-1958рр. в цілому збільшили валовий збір зерна на 40%, у два рази зросло поголів'я великої рогатої худоби. Багато трудівників нагороджені урядовими орденами і медалями, за високі досягнення в розвитку сільськогосподарського виробництва удостоєні звання Героя Соціалістичної праці - 7 чоловік. 

Інтенсивно йшло житлове будівництво, як індивідуальне, так і багатоквартирних будинків. Будувалися господарські об'єкти,хлібоприймальні пункти, приміщення виробничого та переробного характеру.За перше півріччя 1960 року в районі відремонтовано 24,5 км доріг,висаджено 40 тис. дерев і кущів. 

У 1962 році Овідіопольський район був ліквідований і входив до складу Біляївського. В 1967 році - район поновлений.Відбулися зміни в побуті жителів. За 1970-1977рр.введено в дію 12 нових майстерень, в тому числі - 5 пересувних, мережа приймальних пунктів.Поліпшився зв'язок району з селом. 1976-1980рр. змонтовано ряд нових станцій в селах району. Приділялася велика увага медичному обслуговуванню населення району. 

Вроженцями Овідіополя є і видатний молдавський педагог ХІХ століття Я.Д. Гинкулов, а першим військовим комісаром в Овідіополі був Г. Котовський. 

Не минали нашого селища і письменники, поети. Тут був Валентин Катаєв, а пізніше Євген Дудар. Часто приїзджає до Овідіополя і сучасний одеський поет Станіслав Стрижанюк. 

Не останнє місце в житті займає і спорт. Приїзджав сюди чемпіон світу з шахів А. Карпов. Він же і відкривав районний шахово-шашковий клуб. Волейболістки з Овідіополя свого часу були чемпіонками області. Саме в Овідіополі починала свій спортивний шлях Т. Макарець – Олімпійська чемпіонка з гандболу. Неодноразово в Овідіополі проводився турнір з гандболу на приз Тетяни Макарець. Завжди на провідних ролях в першості області була і футбольна дружина нашого селища. А зараз овідіопольська команда успішно виступає в другій лізі чемпіонату України з футболу. 

Овідіопольщина – регіон особливий на нашій Одещині і славиться людьми роботящими. Селище потопає в садах і виноградниках. Овідіополь у майбутньому - це гарні, добротні будинки, дитсадки і школи, спорткомплекс, стадіони, готель, мережа магазинів, ресторанів, виставкові павільйони, кінозали, фонтани і квіти. Чудове його сучасне, ще кращі перспективи на майбутнє.